ГОЛОДОМОР 1932-1933

бабуся 1927р.н., село Онікеєво, Кіровоградська обл. сім'я моєї бабусі ховала корову у подвалі, то в них було молоко, сир. на 6 чоловік мало, але можна було якось перебитись. і одного разу бабуся вийшла на вулицю, а під забором дівчинка маленька сиділа і плакала, хотіла їсти. бабуся забігла в хату, щоб винести їй молока, вийшла, а дівчинка вже померла. а ще вона колись жінці дала шматочок хліба, а через деякий час побачила ту жінку мертву з надгризеним хлібом. не допоміг їй той шматочок.

батьки бабусі - селяни, у полі працювали. в інші регіони не їздили. врожай був, як і завжди. зерно люди самі віддавали, більшовики обіцяли розподілити між усіма порівну.

ще історії розказувла, але то вже не в її сім'ї. а вякій сім'ї, я вже не можу в неї спитати. так от, видавали по скоринці хліба на день на людину - типу допомога шляхетної та гуманної радянської влади. ті, що видавали хліб, перевіряли щодня кількість живих в родинах. в одній сім'ї померла жінка (мати, сестра - не пам'ятаю) взимку. то вони її вставили між шибками у вікно - на холоді вона добре зберігалася якийсь час. а перевіряючим казали, що то вона то вікно миє, то павутиння згрібає з вікна. декілька днів їли її порцію хліба.

Прабабця розказувала, що в 32-33іх приходили "висохші" люди і просили шоб їм хотяби їжу для свиней дали, і таких було досить. А на Збручі де кордон був, то стояли кулеметники і стріляи всіх кого засікли, зі сторони Галичини робили рогатки і таким чином перекидали вночі хоть якусь їжу. польські ж прикордонники нікого не чіпали. Тернопільська обл., с. Товстолуг. Розказувала бабця (1930 р.н.), а їй то розказала її мама (1899?).

Робили з лободи млинці, лободу висушували, перемелювали на муку, місли тісто і пекли пляцки.
Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Городище

дід 1925 р.н (с.Семенасте Кір.обл.)казав що їли бур"яни, кору з дерев, котів та собак, а здохлу коняку мали за делікатес.Були й такі шо померли від голоду,але масової смертності не було.Коли лошаків кастрували у колгоспі стояла черга голодних за відходами.А також ловили та смажили їжаків та ящірок...Хліб пекли з лободи а борщ робили з кропиви та колачиків.

Таня, дякую за інформацію! це ж саме під час голодомору 32-33 було, так?
може ще щось із того періоду згадаєте, що розповідали, і хто - то допишіть іще.

Прабабуся розказувала (1929р.н.) що у них в селі (с. Горбачі, Бобровицького р-ну Чернігівської обл.) був окрім всіх тих жахів ще й неврожай страшний, городи були по коліна у воді. Вона пам'ятала, як з старшою на 11 років сестрою ходили шукали хоч якусь зелень, аби поїсти. Їхня мама в той час тяжко хворіла, а батькові важко було з малими дітьми та хворою лежачою дружиною, то прабабуся із сестрою робили з лободи якусь подобу каші, мололи камінцями напівзпрілу кукурудзу і пекли з неї коржики... Так і протримались... В селі в них багато людей померло, лежали прямо на вулицях, ніхто навіть трупи не збирав і не вивозив. Поїли всіх собак, котів, щурів...
А їхня сусідка, мама 6ох діток, вбила найменшу дитину, аби прогодувати решту і збожеволіла невдовзі....

Прадід Йосип якимось чином довідавсь, что може бути лихо (він був непростою людиною - мав талан передбачування), у 30 році раптом зазбиравсь у Крим, ходив умовляв односільчан їхати з ним, мовляв, буде велике горе недовзі. Ніхто не вірив, ніхто не збирався їхати з ним. Тоді він взимку на початку 31-го року якимось дивом найшов телячий вагон, закидав туди єдину корівку, пару курей, свою жінку - мою прабабуню й 3х дочок - та тиждень з гаком добирався у Крим. Стали у степу, найняли якусь халупу. Моя бабця, наймолодша з 3х дочок їй було 4 рочок, захворіла на діфтерію - її відвезли до лікарні, але дід її викрав звіти через 5 днів. Й моя маленька бабуся видужувала на краплинах молока від корівки, яка тільки-но почала доїтися. Прабаба Степанида заробляла випасом корів на татарському пасовищі, татарочки - добрі люди, давали їжи й одяг, дідо робив на солярні десь, приїздив додому тільки на півдня у неділю. Так й прожили якось 3 роки, а потім дідо так само раптово почав збиратися додому, у Сухоліси.

Коли приїхали... Нікого з сусідів й односільчан не зустріли. Нікого... Стояли порожні хати, у деяких мешкали чужі люди. Сухоліщани подалися у місто, а більшість померла, хоча мали запаси - але комісари відібрали все, ламали двері на льохах, висипали борошно у болото.

Прабаба не любила про це розповідати, але ті чорні слова, що вона пошепки посилала на голови комісарів, мене в дитинстві вразили більше, ніх уся кінодокументалистика сучасного часу.

Залишилася фотографія тих часів - худа-худа прабаба, дідо, що тримався козаком, хоч й впали очі та ввалився з роботи та голодухи йому ріт, та трійко дівчаток - насуплені, але щокастенькі, в моєї бабці Люби - на шиї замотка, а голівка виголена й почеплена прозора хусточка - по тижню викрадання з лікарні) А на задньому плані - корівка, яку вони берегли як зіницю ока, Зоряночка. Й степ до горизонту.

такі-то наші були. с. Сухоліси, Білоцерківщина.

Єлизавета, оце так

Єлизавета, нічого собі! Дуже цікава оповідка!)

Олександра, дякую. Хтіла-сь фото показати, але сканеру наразі не маю, а на мобілу негарно виходить. Якщо цікаво, віддам світлинку чоловіку, най на роботі відсканує.

Єлизавета, ви так гарно описали фото, що я моментально його уявила, цікаво було б зрівняти мою фантазію з оригіналом))

Олександра, попрошу відсканувати тоді. Я давно збиралася, але ж якось все сподівалася. що матиму сканера)) а до сканера все не дійде якось)

UPD
не працює наразі сканер у чоловіка ((. Зачекаємо...

Єлизавета, сподіваюсь, Ви не будете проти, якщо я Вашу історію перепощу до кримських тематичних спільнот?

...Моя історія має дещо схоже забарвлення - прадід якимось чином теж передбачив великий голод: http://vk.com/topic-60595383_29181508?post=3

Моя бабус з під Курську, з маленького містечка. Там також був голодомор, бо це також україна. Бабця розмовляє українською. Їх батьки померли з голоду, а вона з сестрою змогли втекти з села, поїхавши з усіма у вагонах. Потім їх викинули. Вони ходили по селах і просили їсти. Їли бур'ян і зернятка у полі...

Читаю Ваші історії і плачу! Бідні наші пращури я особисто нічого розповісти не можу прабабуся, прадідусь, бабуся і дід всі померли майже в один час, ще до мого народження. Птрібно у інших родичів запитати може хтось щось знає

Бідні баби й діди наші! На що ми зараз жаліємось?!? Моєї баби сім"я пережила голодомор, бо вони жили на якому-сь маленькому хуторі, де людей мало було і в кожному дворі якась худоба така-сяка, але була. Але, каже важко дуже було, шестеро дітей, грошей ніколи небуло, одні чоботи на всю сім"ю...

У прабабці було 4 сестри, та три брати. Голод забрав всіх сестер, та двох братів. Війна забрала останнього брата.
А саму прабабцю, минулого року, збили автомобілем.

У прабусі було 5 дітей, троє з них загинули, а сама вона пішла шукати їсти для тих, що ще жили, пішла і не повернулася...... прадід потім переїхав з двома дітьми з до іншого району, де голод відчувався менше (з Черняхівського до Овруцького)

Прабабуся (1915-2001) розказували про такий случай у голодовку: Пішли вони і ще скількись людей ноччю на поле назбирать колосків, шо там остались після жнив, а тоді й це запрещалось. Перший хто йшов, дойшов до межі і каже, тім, шо ззаді його: "Міжа", а їм почулось: "біжа", значить за їми біжать, і вони втікли, первий тоже втік, а на другий день пита у їх, чуго ви потікали, а вони кажуть, шо ти ж сам сказав, шо за нами біжа, А він каже, та ні, то я казав: "міжа".